Благодійність, яка надихає

Які асоціації у вас викликає слово «благодійність»? Напевно, придбання необхідного обладнання чи ліків, збирання речей, продуктів або грошей. Добре, якщо ви думаєте саме так, ще краще, якщо за нагоди берете участь у таких акціях. Проте сьогодні ми хочемо поговорити про іншу благодійність — не менш важливу й цікаву, але не пов'язану із купівлею та подарунками.

Усім відома притча про вудку й рибу: «Дай голодному рибу — і ти нагодуєш його на один день. Дай йому вудку, навчи його ловити рибу — і ти нагодуєш його на все життя».

Благодійність здебільшого сприймається саме як риба: зібрати побажання/списки необхідного → зібрати кошти чи натуральні речі → відвезти тим, хто потребує.

Таким чином вдається точково розв'язати певні проблемні питання, що теж надзвичайно важливо. Проте не всі запити можна задовольнити в такий спосіб. Думка про це стала вихідною точкою для наших майбутніх івентів.

Коли йдеться про дітей і підлітків, які живуть в інтернатах, гроші вирішують далеко не все. За короткий час цій молоді належить вибирати майбутній шлях у житті, виходити в дорослий світ і дбати про себе самостійно. І одна справа, коли за спиною стоятиме родина, яка підтримає та допоможе зробити перші кроки. Так би мовити, забезпечить «рибою» і покаже, як впоратися з «вудкою». Геть інша — коли діти зростають без батьківської любові й піклування.

Ми не можемо замінити їм родину. Проте стати тими дорослими, які покажуть альтернативу, стоятимуть поруч під час важливого вибору та будуть справжніми друзями, — можемо. І ми спробували!

Свою професію ми вибираємо по-різному: хтось має яскраво виражені технічні чи гуманітарні здібності, хтось вирішує йти шляхом батьків або інших родичів тощо. Хай там як, у процесі дорослішання у родині в хлопчиків і дівчаток формується певне коло спілкування, відштовхуючись від якого можна вибирати напрям собі до вподоби.

Діти в інтернатних закладах зазвичай позбавлені можливості спілкуватися з великою кількістю дорослих — тими, хто, мов дзеркало, відбиватиме образ дитини та допоможе таким чином зрозуміти, «ким я є». Їхнє коло професій обмежене певними рамками: кухар, вихователь, вчитель — ті, кого вони щодня бачать перед собою.

Ми в Content.UA вирішили спробувати стати для дітей з інтернатів тими самими значущими дорослими, іншим колом спілкування. Тобто допомогти не «рибою», а «вудкою»: розповісти про себе, свою роботу, життєвий шлях, познайомити із сучасними професіями та фахівцями, дати можливість спробувати сили в тому чи іншому напрямі діджитал-спеціальностей.

Ця ідея народилася в засновниці нашої діджитал-агенції Євгенії Родіонової — і вся команда її підтримала. Питання, що робити, було вирішене. Залишилося питання — як.

Пошуки тривали недовго — наша редакторка Катерина Легка мала контактний номер Тетяни Коваль, психологині з Асоціації наставництва для дітей та молоді. Ця організація опікується дітьми з інтернатів, допомагаючи їм визначитися із життєвим шляхом і стати в майбутньому успішними дорослими людьми. Асоціація намагається забезпечити своїх підопічних дбайливими та досвідченими наставниками, — а саме це і було бажанням нашої команди.

Розпочали ми з підготовчих консультацій із психологом, адже не дуже розуміли особливості взаємодії та спілкування з дітьми з інтернатів. Пандемія також внесла свої корективи, тому перші наші зустрічі відбувалися онлайн. Ми познайомилися з підлітками, трохи розповіли про себе і світ сучасних професій, спитали в молодих людей, що було б їм цікаво, і запланували кілька лекцій. Діти мотивували — вони активно включалися у процес, відповідали на запитання і ставили свої, намагалися виконувати домашні завдання.

А потім був пікнік. Асоціація наставництва влаштувала своїм підопічним виїзд на природу та запросила наставників долучитися до заходу. Ми вперше побачилися офлайн і були приємно здивовані. Діти, попри очевидні відмінності від однолітків зі звичайних сімей, вразили активністю, контактністю та живою цікавістю до дорослого життя. Тоді ми зрозуміли, що хочемо влаштувати окремий захід, — і бути корисними їм.

На запитання про професії діти найчастіше відповідали, що мріють бути кухарями. І робота зрозуміла, і можна балувати себе смачною їжею. На перетині дитячих мрій і світу діджитал перебувають професії фудблогер, фудфотограф і фудстиліст. Вони й стали темою запланованого майстер-класу.

Проводила його відома українська фудблогерка та фудстилістка Анна Теличко, яку ми запросили для участі. Вона приготувала три цікаві страви: кростіні з грушею та горгонзолою, кростіні з персиком, рикотою і смаженим беконом, а ще середземноморський салат із кускусом і креветками.

Після дегустації ми запропонували підліткам написати есе, у якому вони поділилися би враженнями від майстер-класу та страв. Допомагала їм у цьому наша Катя Легка. Есе давалося не всім, але діти принаймні спробували — і це вже маленький перший крок до освоєння нової професії!

Ми заздалегідь розпланували весь захід, прописали приблизний таймінг для кожної частини. На майстер-клас, який відбувся 10 липня, прийшло 13 підлітків, яких супроводжували психологиня Тетяна Коваль та вихователька Марія Коваленко. А ще на заході був присутній президент Асоціації наставництва Павло Шульга з трьома зі своїх восьми дітей та амбасадорка Асоціації, володарка титулу Міс Україна 2016 Олександра Кучеренко.

Дорослі відзначили високий рівень організації та цікавість ідеї, а діти просто випромінювали захоплення! Вони включалися максимально: розставляли стільці, прибирали зі столів, з непідробною цікавістю слухали Анну Теличко та Катю Легку, ставили запитання і взагалі намагалися брати участь у всьому. Така віддача заряджала нас, демонструючи, що ми все робимо правильно.

Уже після заходу ми поспілкувалися з Олександрою Кучеренко, і її слова підтвердили, що ми вибрали правильний напрям взаємодії. Вона сказала, що дітей з інтернатів усім забезпечують держава та меценати — десь краще, десь гірше, але це так. І така допомога дуже потрібна, проте підлітки виходять зі стін державних закладів із дещо деформованою картиною світу. На них чекає певне розчарування, коли з'ясовується, що вони вже дорослі й ніхто їм більше нічого не винен. Саме тому вкрай важливо навчити їх дбати про себе самостійно, допомогти вибрати життєвий шлях і впевнено ним крокувати.

Можливо, колись ці діти повернуться до інтернатів як меценати, ментори й наставники, щоб ланцюжок добрих справ не переривався. Сподіваємося, ми навчимо їх цьому власним прикладом.

Ми звернулися до клієнтів і знайомих із запрошенням долучится та зробити свій внесок у те, щоб захід відбувся. І теж були приємно вражені!

Компанія Lenovo в Україні надала дітям кілька ноутбуків, планшетів і моноблок, щоб вони могли реалізовувати себе в освоєнні діджитал-професій. Мережа супермаркетів «Сільпо» підготувала всі продукти, необхідні для проведення майстер-класу. Завдяки бренду води з Греції ZARO'S та авторському морозиву Holodina від кафе «Спелая канарейка» діти значно легше відчували спеку. А міський екопростір «Скворечник» запросив нас до себе в гості та пригощав смачним вегетаріанським пловом.

Відповідальними за веселий настрій і розваги були Фіма Байтлер і Анастасія Кис, звукорежисер і акторка театру «Чорний квадрат». Зі своїм завданням вони впоралися на всі сто!

Далі — більше: уже після майстер-класу до нас звернулися кілька компаній та підприємців, які попросили залучати їх до наступних івентів. І це тішить неймовірно!

Тож далі обов'язково буде!

Благодійність — це не завжди про матеріальне. Ділитися своїм часом, увагою і знаннями — теж благодійність. Можливо, вона не вирішить якесь питання просто зараз, проте безцінна на подальшу перспективу. Сподіваємося, наш досвід надихне і вас також. Давайте робити добро разом! Адже #twocandomore!